До 70-річчя від дня заснування

Історія

Наші поставновки

Наші прем'єри

Наші солісти

Наш балет

Наші виконавці

Наші концерти

Наші конкурси

Наші гості

Наші працівники

Наші Фото

Преса про нас

Ректор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Володимир Іванович РОЖОКВолодимир Іванович РОЖОК

Ректор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського

Оперна студія Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського:
історія і сучасність


Оперній студії Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського виповнюється
70 років.

Славетний мистецький навчальний заклад, який відзначив 95-річчя від дня заснування, має в своїй структурі унікальний підрозділ, де навчаються, удосконалюють, шліфують свою професійну майстерність майбутні зірки оперної сцени, диригенти, хормейстери, режисери музичного театру.
 
Це один із найавторитетніших музичних центрів столиці України, на сцені якої з великим успіхом йдуть двадцять оперних вистав зарубіжної і вітчизняної класики, твори сучасних композиторів, експериментальні роботи молодих оперних режисерів-студентів академії, концертні виступи провідних художніх колективів України та виконавців, обдарованої молоді.

Оперна студія НМАУ імені П.І. Чайковського - своєрідна музична візитна картка нашої держави.

Тут у підніжжя її колонади часто збираються десятки тисяч співвітчизників на своєрідне громадське "ток-шоу", щоб обговорити злободенні питання нашого буття.

Студія була відкрита до 25-річчя від дня заснування Київської консерваторії у 1938 році і була започаткована як важливий чинник у багатогранній підготовці майбутніх оперних солістів, оперно-симфонічних диригентів, хормейстерів, режисерів.

Це був омріяний результат пошуків багатьох відомих музикантів щодо втілення новітньої системи навчання і виховання оперних співаків.

Біля витоків стояли видатні майстри музично-театральної культури: диригенти В. Пірадов, В. Дранишніков, Я. Карасик, В. Тольба; режисери О. Колодуб, Ю. Лішанський, О. Завіна; відомі художники 0. Бобровников, М. Лінкін, Д. Кульбак.

В нелегкий для країни час функціонування репресивної ідеологічної машини уряд України знаходить можливості на державну підтримку 23 новостворених мистецьких закладів, серед яких була і Оперна студія при Київській державній консерваторії.

У Постанові № 593 Ради Народних Комісарів УРСР від 25 квітня 1938 року "Про організацію оперної студії при Київській державній ордена Леніна консерваторії" Рада Народних Комісарів УРСР постановляє:

1. Дозволити Управлінню в справах мистецтв при РНК УРСР організувати оперну студію при Київській державній ордена Леніна консерваторії.
2. Доручити Наркомфінансів УРСР, разом з Управлінням у справах мистецтв при РНК УРСР, при остаточному розгляді державного бюджету УРСР, передбачити відповідні асигнування на утримання оперної студії в 1938 році, за кошторисом Управління у справах мистецтв при РНК УРСР. Постанову підписали: Голова Ради Народних Комісарів УРСР -Д. Коротченко та Керуючий Справами РНК УРСР - П. Мільк.


Зразу ж після відкриття консерваторії у 1913 році передові професори відчували необхідність і послідовність у поступовому вихованні оперних кадрів, звертали увагу на обережне ставлення до голосу, як важливого інструменту. Вже тоді розроблялись експериментальні навчальні програми з вокалу, оперного класу, ансамблевої техніки, хореографії і танцкласу.
Це були важливі предмети, які впливали на формування співаків, поглиблювали їх кругозір, відшліфовували професійну майстерність.
Часто педагоги включали до своїх планів постановки уривків із опер української і світової класики, дуже популярними були творчі вечори за участю відомих оперних співаків. Кожен такий вечір був своєрідним майстер-класом викладача, який демонстрував свої уміння підготувати талановитого співака-актора.
Взірцевим професором по оперному класу в Київській консерваторії була заслужений діяч мистецтв України Олена Олександрівна Муравйова (1867-1939).
Володарка чудового сопрано, вона з великим успіхом виступала в кінці XIX на початку XX століття в приватних трупах Церетелі, Шейна, Труффі, де з блиском виконувала партії ліричного і драматичного репертуару (Ярославна в "Князі Ігорі" О.Бородіна, Наташа в "Русалці" О. Даргомижського та ін.).

Викладацьку роботу О.О. Муравйова розпочала у 1906 році в Музично-драматичній школі М.В. Лисенка, який високо цінував професійні і організаторські здібності педагога. Вона значно підняла професійний рівень вокального відділу, розробилОлена Олександрівна Муравйова (1867-1939), заслужений діяч мистецтв України, професор, оперна співачка. З 1920 по 1939 рік - професор та завідуюча кафедрою оперного співу Київської консерваторіїа нову систему виховання майбутніх оперних співаків, сприяла організації нових класів, дисциплін.
Багато уваги приділяла О.О. Муравйова роботі з диригентами, режисерами, пропагувала оперну творчість Лисенка, сприяла постановці фрагментів із його опер "Зима і весна", "Ноктюрн". Учні професора Муравйової успішно виконували обробки народних пісень М.В. Лисенка, його романси, арії із опер і оперет.
Одною із перших О. Муравйова увійшла до складу професорів Музично-драматичного інституту імені М.В. Лисенка, який відкрився у 1918 році, активно співпрацювала з видатними корифеями українського театру М. Садовським, П. Саксаганським, М. Заньковецькою.
З 1920 по 1939 рік вона працювала як професор та завідуюча кафедрою сольного співу Київської консерваторії, виховала плеяду видатних оперних співаків, серед яких 3. Гайдай, О. Бишевська, І. Козловський, Л. Руденко та ін. Мистецьким кредо професора О. Муравйової була багатогранність у вихованні своїх учнів і високий професіоналізм.
Як згадувала відома оперна співачка Олена Петляш: "Вона вчила нас "розумно" співати, а не механічно відтворювати вокальні фрази, думаючи лише про красиве звучання голосу. Радила глибоко аналізувати образ і вокальними та сценічними засобами розкривати складний духовний світ героїні. Вимагала від нас впертої праці над собою, над своєю загальною культурою".

За словами відомого педагога і її учня Дометія Євтушенка, професор Муравйова була дуже кваліфікованим спеціалістом і методистом вокалу, видатним майстром перевтілення, "...Вона не тільки уміла вдихнути в твір особливий життєвий струмінь, що надавав йому високої мистецької правди, вона була й рідкісним "постановником" голосу, хоч не любила самого терміну - "постановка голосу" ...найчастіше працю над голосом визначала як "виховання" або "розвиток" голосу. Близькою їй була концепція, згідно з якою звукоутворення здійснює не лише м'язово-мускульний апарат, що має назву голосового органа. Вона вважає, що співає вся істота, людина, і в цьому процесі бере обов'язкову участь нервово-психічна сфера".
"Голос людини - це могутній засіб вираження безмежного в своїй різноманітності духовного життя людини: її думок, настроїв і почуттів".
"Вона була митцем-педагогом у найвищому розумінні цього слова, тобто гармонійно поєднувала музичне виховання з майстерністю в роботі з голосами" .
"Клас Муравйової був справжньою лабораторією вокальної майстерності, в ньому завжди панувала атмосфера творчості й товариськості", - згадувала видатна оперна співачка, учениця О. Муравйової Лариса Руденко. Як відомо, Олена Муравйова доклала чимало зусиль до створення кафедри сольно співу у Київській консерваторії, а згодом, наприкінці 30-х років і функціонування Оперної студії. Вона дуже високо цінувала роль вокаліста-педагога у вихованні співака-актора, у своїх численних виступах на симпозіумах, конференціях акцентувала увагу на відповідальності педагога за виховання кваліфікованого оперного співака. "Щоб педагог міг відповідати за наслідки вокального виховання студента, його праця мусить бути такою, що зв'язує й контролює всі інші допоміжні дисципліни, пов'язані з вихованням голосу та співака-виконавця.
 Рейнольд Морицович Глієр (1875-1956), композитор, народний артист СРСР, професор, педагог. З 1914 по 1920 рік - ректор Київської консерваторії
Студент у всій своїй праці мусить бути під повсякчасним і пильним доглядом свого педагога", - наголошувала професор. Досвідчений педагог-методист, О. Муравйова вважала необхідним приділяти більшу увагу слову при співі, поєднувати його з музичною фразою, осмисленням цього важливого процесу. Свої пропозиції вона висловлювала і щодо завдань оперної студії, наполягала на розкритті у студентів-вокалістів особистих даних, які допомагали б їм створювати на сцені яскраві образи. "В центрі уваги роботи в оперній майстерні мусить бути виховання співака-актора, а не тільки зовнішня показна сторона".
Відчуваючи значну потребу і в сценічному вихованні майбутніх оперних майстрів, О. Муравйова разом із відомими музикантами і професорами Ф.М. Бдуменфельдом, О.І. Орловим розробили план підготовки оперних співаків.
За роки роботи вияскравилась своєрідна послідовність процесу виховання. "Педагог-вокаліст із своїм студентом, якого він виховав та навчив, проходить і закріплює всі технічні й художні особливості партії. Після цього він передає його в повне розпорядження диригентові. Лише після роботи з диригентом студент переходить до режисера".

Фелікс Блуменфельд вимагав від студентів-співаків знання всієї оперної вистави, виховував у них самостійність, Фелікс Михайлович Блумефельд - видатний диригент, з 1920 по 1922 рік - ректор Київської консерваторіїуміння чути оркестр, хор, колегу в ансамблі, бути в гущі подій всієї архітектоніки вистави. А диригент оперної студії О.І. Орлов наполягав на вивченні не лише уривків з опер, а й цілої оперної партитури.
З успіхом були показані твори, серед яких особливою популярністю користувався "Дон Жуан" Моцарта, який звучав не лише в стінах консерваторії, а й у приміщенні цирку, в радіотеатрі. Велика роль у започаткуванні Оперної студії належить першим професорам Київської консерваторії Василю Олексійовичу Цвєткову (1870-1933), його дружині Олені Яківні Цвєтковій (1872-1929), Олександрі Миколаївні Шперлінг (1868-1943). Відомий російський бас В.О. Цвєтков, випускник Московської консерваторії класу Є. Лавровської, один із провідних солістів Великого театру, майже тринадцять років з дня заснування Київської консерваторії був її професором. О.Я. Цвєткова майже десять років очолювала оперний клас в консерваторії і в музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка.
 Закінчивши Московську консерваторію в класі Є. Лавровської, вона вважалась одною із кращих виконавиць партій ліричних героїнь в операх М.А. Римського-Корсакова. Олена Яківна Цвєткова (1872-1929), оперна співачка(сопрано). З 1918 по 1926 рік очолювала оперний клас у Музично-драматичному інституті им. М.В. Лисенка

Подружжя Цвєткових наголошувало на першочерговості освоєння студентами-вокалістами оперної класики, тому на їх заняттях превалювали уривки з опер М. Глинки, М. Мусоргського, П. Чайковського, О. Даргомижського, Дж. Верді, Г. Доніцетті, Д. Россіні та ін. Погляди своїх іменитих педагогів розділяв і видатний композитор P.M. Глієр, який один час був ректором консерваторії і як диригент очолював оперний клас.
Він був ініціатором підготовки і виконання уривків з опер "Руслан і Людмила" та "Життя за царя" М. Глинки, "Борис Годунов" М. Мусоргського, "Русалка" О. Даргомижського. Окремою постаттю в історії створення Оперної студії стоїть відома оперна співачка Олександра Миколаївна Шперлінг (1868-1943). Володарка чудового голосу мецо-сопрано, вихованка класу Є. Лавровської в Московській консерваторії, вона з блиском виступала у Великому театрі у Москві, на оперних сценах у Парижі, Празі, Берліні, Києві та ін. З 1913 до 1939 року О. Шперлінг працювала професором Київської консерваторії, підготувала відомих оперних співаків, серед яких серед інших Наталія Шпіллер.

Більше десяти років вона керувала оперним класом, сприяла зміцненню дисципліни, організованості, підняла Оксана Миколаївна Шперлінг (1868-1943), відома співачка (мецо-сопрано). З 1913 по 1939 рік - професор Київської консерваторіїавторитет класу. Уривки з опер у виконанні студентів проходили при переповнених залах, а оперні вистави за участю студентів мали честь проходити в оперному театрі. В кінці 20-х-середині 30-х років були поставлені: "Царева наречена" М. Римського-Корсакова, "Дон Жуан" "Весілля Фігаро" В.А. Моцарта, "Віндзорські кумоньки" О. Ніколаї, "Долина" Е. д'Альбера, "Продана наречена" Б. Сметани, "Чіо-Чіо-Сан" та "Богема" Дж. Пуччіні. А диригували виставами метри тогочасної музичної культури В. Бердяєв, Л. Брагинський, В. Дранишников, М. Малько, О. Орлов, А. Пазовський, І. Палицин. Режисерське втілення здійснювали відомі майстри української культури М. Донець, О. Колодуб, В. Манзій, В. Чемезов. Вистави оперного класу Київської консерваторії ставали помітним явищем в культурному житті Києва, України, а випускники консерваторії згодом з успіхом виступали на оперних сценах. Особливо це підтвердилось під час Декади української культури і мистецтва у Москві у 1936 році, де в оперних виставах Київського театру взяли участь випускники оперного класу Київської консерваторії.

В 1937 році в консерваторії створюється кафедра оперної підготовки, завідувачем якої став відомий оперний диригент Володимир Йосипович Пірадов (1892-1955). До науково-педагогічної роботи у вузі були залучені кращі музиканти: диригенти М. Гончаров, Г. Таранов, О. Сандлер; режисери О. Колодуб, Ю. Лішанський, В. Чемезов; концертмейстери Н. Скоробогатько, Р. Ельвова; хормейстер К. Тараканов.

З нагоди 25-річчя від дня заснування Київська консерваторія нагороджується найвищою нагородою держави - Орденом Леніна.
Було прийнято урядом України рішення про відкриття у Києві Оперної студії. Урочистості з цієї нагоди відбулися 31 грудня 1938 року. У цей вечір була показана прем'єра опери Д. Обера "Фра-Діаволо" (диригент-постановник В. Пірадов, режисер-художник, керівник студії Ю. Лішанський).
Володимир Пірадов навчався в Тбіліській консерваторії. Його мистецька постать відіграла надзвичайно важливу роль у становленні Оперної студії. Педагогічну діяльність Пірадов розпочав у 1937 році, протягом восьми років очолював Київський оперний театр, майже два десятиліття з 1938 по 1953 роки був диригентом оперного класу та Оперної студії, з 1937 по 1941 роки завідував кафедрою оперної підготовки Київської консерваторії. Висококласний музикант розумів, що з відкриттям Оперної студії-театру розпочинається новий етап у підготовці оперних співаків. Не випадково на афіші з'являються перші опери українських композиторів -"Марина" Г. Жуковського за однойменною поемою Т. Шевченка, у якій взяли участь майбутні провідні співаки Лариса Руденко та Павло Кармалюк, антифашистська опера О. Сандлера "Ельза Штраус". Сам же маестро разом з режисером Ю. Лішанським здійснюють постановки опери "Євгеній Онєгін" П. Чайковського та "Казок Гофмана" Ж. Оффенбаха. Юхим Якович Лішанський (1905-1980), заслужений артист України, доцент. З 1938 по 1941 рік - художній керівник Оперної студії, з 1946 по 1980 рік - режисер Оперної студії

Калінін вручає Орден Леніна Київській консерваторіїЮхим Лішанський також був одним із фундаторів Оперної студії і передавав своїм учням великий досвід режисера як музичного, так і драматичного театру. Випускник студії МХАТ ім. Є. Вахтангова, він все творче життя реалізував творчі принципи Є. Вахтангова, К. Станіславського, Л. Курбаса. В своїх постановках класичного, сучасного репертуару Ю. Лішанський відстоював принцип реалістичного трактування образів, сприяв точному відтворенню задуму композитора.
Майже всі його постановки в театрах і в Оперній студії мали значний успіх. Він був одним із перших постановників опер українських композиторів: "Думи Чорноморської" Б. Яновського та "Останнього рейду", С. Потоцького, виховав плеяду відомих оперних співаків. З дня заснування Оперної студії і до початку війни Ю. Лішанський був художнім керівником студії, доклав багато зусиль для налагодження науково-творчої діяльності колективу, взаємодії між педагогами і студентами, присвятив увагу розробці нових програм, поліпшенню художньої якості вистав.
Вихованець музично-драматичного інституту імені М. Лисенка Олександр Савич Завіна працював режисером багатьох українських театрів, був режисером Оперної студії, завідував кафедрою оперної підготовки консерваторії з 1961 по 1973 роки. Він був ініціатором постановок опер українських композиторів, особливо з народними сюжетами, колоритними національними образами.

Вихованню кадрів оперних співаків присвятив своє життя відомий оперний співак, режисер, сценограф, педагог Олександр Олексійович Колодуб (1900-1994), оперний співак(тенор), режисер, ходожник, педагог, професор. З 1933-1941 рр - режисер та вчитель сцени, з 1944-1983 рр - режисер Оперної студії, з 1949-1960 рр - завідуючий кафедрою оперної підготовкиОлександр Олексійович Колодуб.
Після закінчення Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка він багато років співав у Харківському та Одеському оперних театрах, створив яскраві сценічні образи в операх класичної і сучасної драматургії, як художник оформив дев'ять вистав. Цікаво, що деякі з них ("Наталка Полтавка" М. Лисенка) до цього часу зберігаються у репертуарі Оперної студії. Не випадково, що опера В. Кирейка "Лісова пісня", якою в 1957 році відкривалась спеціально збудоване нове приміщення студії на 800 місць, була поставлена О. Колодубом разом з диригентом Я. Карасиком, художником Д. Кульбаком. Досконалості і довершеності вистави сприяли і яскраві образи, створені тоді ще зовсім молодими співаками Діаною Петриненко і Нінель Ткаченко (Мавка), Михайлом Раковим (Лукаш), Анатолієм Мокренком (Перелесник), Ларисою Остапенко (Килина). Довоєнні постановки Оперної студії "Фра-Дьяволо", "Фауст", "Євгеній Онєгін", "Царева наречена", "Весілля Фігаро", "Русалка", "Чарівна флейта", "Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм" мали неабиякий успіх у публіки, сприяли вихованню талановитих оперних співаків.

Ще до війни на її сцені були здійснені постановки кращих опер зарубіжної, української класики. Колектив студії проводив значну роботу серед українських композиторів, які із задоволенням співпрацювали з диригентами, режисерами, хормейстерами, співаками над новими творами.
Перша опера О. Сандлера "Ельдорадо" створювалась у тісному контакті з митцями студії і була успішно поставлена. Вистави студії були чудовою школою для молодих співаків, диригентів, режисерів, художників. Тут вони пізнавали глибини великого мистецтва, удосконалювали свою майстерність, шліфували грані сценічних образів. Після закінчення Великої Вітчизняної війни розпочинається велика робота по відродженню Оперної студії.

Одним із перших спектаклів повоєнного періоду стала комічна опера О. Ніколаі "Віндзорські кумоньки" (в українському перекладі Л. Первомайського). 12 лютого 1947 року саме цією оперою розпочинає свою творчу біографію відновлена Оперна студія Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського.

До своєї нової післявоєнної прем'єри працівники консерваторії поставились дуже відповідально. Постановку "Віндзорських кумоньок" здійЄлизавета Іванівна Чавдар (1925-1989), оперна співачка, народна артистка СРСР, професор. З 1969 по 1985 рр завідувала кафедрою сольного співуснив художній керівник студії, заслужений артист України Ю. Лішанський.
Твір, написаний на сюжет однойменної комедії Шекспіра, став вдалим вибором для втілення молодим колективом. В драматургії твору, у його образно-тематичній сфері та стилістиці превалювали елементи, що розширювали вокально-сценічну виразність спектаклю. В опері було багато комедійних і ліричних сцен, легких і яскравих мелодій, арій, ансамблів, речитативів, які сприяли вихованню у співаків-акторів гнучкого фразування, виразності живої музичної мови. Як відзначала преса, "вистава оперної студії радує своєю свіжістю і молодим запалом, вона добре розкриває оптимістичний дух фантастико-комічної опери, її соковитий гумор, легкі танцювальні ритми".

Стилістика твору, його м'який гумор і переважно камерний характер вимагали від постановників і учасників дії філігранної точності в ансамблях, інтонаційної чіткості, яскравої характерної гри кожної дійової особи. Як підкреслював в рецензії композитор О. Зноско-Боровський, постановник Ю. Лішанський правильно трактував оперу як твір, в якому динаміка вирішує все, і витримав спектакль у прекрасному темпі, що доходить місцями до можливої грані. Тонке почуття міри допомогло режисерові тримати дію весь час на цьому рівні, не прискорюючи і разом з тим не уповільнюючи темпів. Спектакль насичений гострим, жвавим ритмом, "соковитий, дотепний і яскравий".

Критика наголошувала на талановитому прочитанні партитури диригентом В. Тольбою, який переконливо розкрив образно-художню концепцію опери. "Оркестр грав чітко, він гнучкий у нюансах і легко піддається диригентській паличці. Уже зараз можна говорити про оркестр студії як про повноцінну художню одиницю.

Під керівництвом такого художника, як В. Тольба, оркестр, безперечно, швидко розвиватиметься і зростатиме". Вдалою виявилась і постановка опери В.А. Моцарта "Весілля Фігаро". "Вічно юні і свіжі образи класиків поезії та музики знов ожили в усій своїй принадності і красі у творчості молодих талантів", - підкреслювала газета "Радянська Україна".
Яскраву сценічну версію твору з великою майстерністю і піднесенням втілили режисер Ю. Лішанський та диригент В. Тольба.
На цей час відомий диригент був музичним керівником Оперної студії, що позитивно вплинуло на професійний рівень вистав.
Диригент і режисер домоглись довершеності і психологічної достовірності образів, які від увертюри і до тріумфального фіналу були відтворені у постійному розвитку. За висновком відомого критика і театрознавця Всеволода Чаговця, "поставлене диригентом важке і складне завдання - злити людські голоси і музику в одній могутній звуковій хвилі - було розв'язано цілком успішно".
Критика відзначала оригінальну сценографію художника Н. Тряскіна, яскраві сценічні образи, які створили співаки Дарчук, Малій, Шоліна, Гришковська, Пономарьов.
Оригінальні постановки Оперної студії були можливі лише завдяки досвіду і таланту видатних оперних співаків, диригентів, режисерів, які передавали свій досвід молоді.

В цей час кафедра оперної підготовки мала у своєму складі диригентів В. Пірадова, В. Тольбу, В. Картацці, В. Дубровського, режисерів О. Колодуба, Ю. ЛішансьМарія Єдуардівна Донець-Тессейєр (1894-1974), оперна співачка (колоратурне сопрано). З 1953 р. - професор сольного співу, народна артистка Україникого, О. Завіну, а співаків готували визнані майстри оперної сцени професори І. Паторжинський, О. Гродзинський, О. Зубарєв, М. Донець-Тессейр, Д. Євтушенко, М. Єгоричева та інші. Досить гостро постала проблема створення нового репертуару, формування трупи, творчих і технічних підрозділів студії. На невеликій сцені, не пристосованій до показу масштабних оперних полотен, було важко втілювати твори з хором, мімансом, балетом, оркестром. Хоча до честі визнаного оперного маестро В. Тольби, йому вдалось знайти і в таких умовах оригінальні образно-сценічні рішення. Він завжди органічно поєднував музику і драму, з особливою увагою відносився до голосу, як до важливого інструменту, об'єднував зусилля хорового колективу і солістів у розкритті художньої концепції вистави. В. Тольба диригував майже всіма програмами.

У 1950 році була поставлена опера Ю. Мейтуса "Молода гвардія". Емоційно-насичений героїко-патріотичний спектакль мав широкий громадський розголос і важливе виховне значення. В ньому розкрився неабиякий талант не лише диригента В. Тольби і режисера О. Завіни, але і молодих співаків Г. Сухорукової, А. Григор'єва, Ю. Кравченка, A. Дуди, О. Шестакової.

У 1951 році була поставлена "Наталка-Полтавка" М. Лисенка (диригент В. Тольба, режисер О. Колодуб), а в 1953 році - "Запорожець за Дунаєм" (диригент В. Тольба, режисер О. Завіна), "Чіо-Чіо-Сан"; Дж. Пуччіні, "Алеко" С. Рахманінова.

Період 1946-1958 років став часом відновлення і зміцнення Оперної студії. В 1953 році на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Бухаресті студенти Оперної студії показали уривок з опер"Запорожець за Дунаєм", "Євгеній Онєгін", "Іоланта".
Журі визначило високу професійну майстерність киян і нагородило Оперну студію дипломом.

У 1957 році Київська консерваторія отримала для Оперної студії нове приміщення. На відкритті нової Оперної студії прозвучала опера відомого українського композитора В. Кирейка "Лісова пісня" за однойменним твором Лесі Українки. Музика наповнена яскравими барвами української народної пісенності, а глибока ліричність, поетична одухотвореність звеличували чудовий оригінальний твір свіжістю почуттів, натхненністю людських переживань.
Режисер вистави О. Колодуб, диригент Я. Карасик, художник Д. Кульбак були однодумцями в трактовці твору, досягли єднання музики і поетики, сценографії і образних рішень. У виставі розквіт талант тоді молодих випускників консерваторії Діани Петриненко і Нінель Ткаченко (Мавка), М. Ракова (Лукаш), А. Мокренка (Перелесник), Л. Остапенко (Килина). Як згадував у своїх щоденниках учасник першої вистави 28 березня 1960 року відомий український співак А. Мокренко: "Драма-феєрія Лесі Українки ...дала композитору багатющий матеріал для створення яскравої музичної драматургії". Постановка мала широкий громадський резонанс. Нова версія опери "Лісова пісня" була здійснена Оперною студією НМАУ імені П.І. Чайковського у 1999 році - диригент Л. Горбатенко, режисер B. Курбанов, художник О. Гавриш.

З 1960 року студія почала функціонувати як театр, що мав у своїй структурі трупу солістів, хор, оркестр, балет, допоміжні цехи. Щороку на афіші студії з'являлись нові оперні вистави, які значно розширювали творчий діапазон колективу, перетворювали його на Іван Сергійович Паторжинський (1896-1960), оперний співак, народний артист СРСР. З 1946-1960 рр - професор та зав. кафедрою сольного співусправжній професійний мистецький організм. "Катерина" М. Аркаса, "Ноктюрн" М. Лисенка, "Іспанська година" М. Равеля, "Розумниця" К. Орфа, "Фауст" ПІ. Гуно, "Севільський цирульник" Дж. Россіні, "Продана наречена" Б. Сметани, "Царева наречена" М. Римського-Корсакова, "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Кармен" Ж. Бізе, "Приборкання непокірливої" В. Шебаліна, "Повість про справжню людину" С. Прокофьєва, "Паяци" Р. Леонковалло, "Травіата", "Ріголетто" Дж. Верді, "Любовний напій" Г. Доніцетті - ось далеко не повний перелік вистав, які були втілені на сцені Оперної студії.

Наприкінці 60-х років на вокальному факультеті було відкрито спеціалізацію музичної комедії, підготовлено і успішно здійснено такі популярні оперети, як "Летюча миша", "Моя чарівна леді", "Корневільські дзвони", "Весілля в Малинівці".

До 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні колектив Оперної студії підготував нову оперу К. Молчанова "Зорі тут тихі" за однойменною повістю Б. Васильєва. Твір сповнений священної любові до рідної землі, її природи, до людей, які на ній зросли, а також ненависті до фашизму. Сила художнього виливу опери була настільки велика, що люди і події недавнього минулого постали як живі, зрозумілі у всіх нюансах своїх переживань, сподівань, надій, а їх трагічна доля викликала глибоке співчуття відвідувачів вистави.
Постановник опери диригент Л. Горбатенко, режисер В. Щоголів при всій емоційності образів, глибоко патріотичному звучанні теми створили надзвичайно людяний психологічний портрет звичайних молодих дівчат. Кожна з них мала свою мирну біографію, однак у життя кожної вихором увірвалася страшна війна і зробила їх, а також єдиного чоловіка, який став свідком їх трагічної загибелі, справжніми героями. Як відзначала у рецензії Л. Єфремова: "Спектакль породжує благородні думки і почуття, нагадує про тих, хто загинув в ім'я перемоги, примушує переживати їх долю, їх мрії і біль, їх світлий подвиг, їх незгасну віру в мирні, тихі зорі майбутнього".

Значно розширилися в цей же період міжнародні зв'язки студії, особливо з вищими музичними закладами Лейпцига (Німеччина), Братислави (Словаччина). У 1980 році студентами Київської консерваторії та Лейпцигської вищої музичної школи ім. Ф. Мендельсона-Бартольді було здійснено спільну постановку опери Г.Ф. Генделя "Дейдамія" (диригент Л. Горбатенко, художник І. Несміянов).
За домовленістю постановку здійснив німецький режисер Р. Ейзер, а обидва вищих навчальних заклади підготували свої склади виконавців із оркестрами, диригентами та власним оформленням. Це було перше втілення на радянській сцені мало відомої опери Генделя, останньої у списку його оперних творів. Прихований драматизм сполучається в ній з комічними штрихами, а також з натхненною лірикою любовних почуттів. Активний розвиток характеризує образ центральної героїні Дейдамії, а яскрава плакатність переважає у змалюванні постаті Ахілла.
Задля більш точного відчуття образної палітри опери і більшої збалансованості зусиль виконавців і постановників відбулись поїздки студентів-співаків до Лейпцига. Опера виконувалась італійською мовою оригіналу.
Режисеру вистави В. Щоголеву довелося багато працювати з молодими співаками над осмисленим і ясним звучанням слова. Диригент вистави Л. Горбатенко спрямовував творчі зусилля на засвоєння особливого стилю барокової опери, її енергетичного тонусу, складної віртуозності вокальних партій. Вистава вийшла цікава за своїм змістом, сценічною грою співаків акторів, глибинними характерами. У своїй рецензії на постановку І. Колодуб підкреслювала, що "постановка розкриває гранично чіткий драматургічний задум опери, вражає логікою розвитку сценічної дії, динамічністю мізансцен при загальному лаконізмі виражальних засобів ... подібна оперна умовність цілком природна і доречна стосовно генделівського твору".
Для зміцнення творчих контактів двох відомих у Європі навчальних музичних закладів втілення опери "Дейдамія" мало більш ніж мистецьке значення. Як відзначалось у журналі "Советская музыка": "Постановка - результат творческого сотрудничества, которое более десяти лет связывает Киевскую консерваторию имени Чайковского и Лейпцигскую высшую музыкальную школу имени Мендельсона". Афіша студії заяскравіла новими виставами, які ніколи не ставилися на київській сцені. Це стосується названих вище "Іспанської години" М. Равеля, "Розумниці" К. Орфа, "Приборкання непокірливої" В. Шебаліна. Разом з "Царевою нареченою" М. Римського-Корсакова, "Сорочинським ярмарком" М. Мусоргського, "Проданою нареченою" Б. Сметани, "Ноктюром" М. Лисенка ці твори значно розширили можливості новоствореного колективу, до керівного складу якого увійшли диригенти В. Тольба, Я. Карасик, режисери О. Колодуб, Ю. Лішанський, О. Завіна.

Народний арВеніамін Савелійович Тольба (1909-1984), народний артист України, диригент,тист України, професор Веніамін Савелійович Тольба прийшов на роботу до студії з оперного театру, де поставив цікаві оперні спектаклі. На першому плані у диригента завжди була партитура, тобто завдання чіткого розкриття авторського задуму. Він обожнював голос, домагався поєднання музики і сценічної дії в кожній мізансцені, високо цінував акторські обдарування співаків. В 1959 році В. Тольба переходить на роботу до Оперної студії консерваторії на посаду головного диригента. Він входить у студійний репертуар, ставить нові вистави, які позначались високим професіоналізмом, чудовою образною палітрою, яскравою сценічністю. Як відзначав у статті "Дивовижний, натхненний художник" відомий український диригент І. Гамкало, "спектаклі Оперної студії, якою керував B.C. Тольба, завжди були музичним святом, викликали захоплення багатьох видатних музикантів -гостей Києва і користувались популярністю в місті. Причина успіху вистав студії - "Весілля Фігаро", "Чарівної флейти", "Директора театру" В.А. Моцарта, "Майської ночі" М. Римського-Корсакова, "Євгенія Онєгіна" і "Іоланти" П. Чайковського, "Запорожця за Дунаєм" (в авторській редакції) С. Гулака-Артемовського, "Ноктюрна" М. Лисенка, "Молодої гвардії" Ю. Мейтуса та ін. не тільки в тому, що цих вистав не було в репертуарі оперного театру, а в першу чергу в їх високій культурі та безпосередності виконання молодими голосами".
Чудовий педагог, В. Тольба дав путівку на велику сцену видатним оперним співакам, які стали гордістю вітчизняної і світової музично-сценічної культури. Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, Є. Червонюк, С. Данилюк, М. Стеф'юк, А. Кикоть, В. Любимова, К. Радченко, Е. Томм, М. Шевченко, А. Рихтер стали гідними учнями свого великого вчителя.

Етапною в творчій біографії Оперної студії виявилася гастрольна поїздка у 1966 році до Москви, де на сцені Кремлівського театру колектив показав свої кращі роботи - опери "Лісова пісня" В. Кирейка, "Наталка Полтавка" М. Лисенка, "Царева наречена" М. Римського-Корсакова і "Сорочинський ярмарок" М. Мусоргського.
Багаточисельні глядачі і делегати Всесоюзної конференції з вокальної освіти, яка у цей час проходила у Москві, схвально оцінили роботу студії, дали високу оцінку викладачам, постановникам вистав та солістам. Колектив проводить активну роботу з українськими композиторами, звертається до актуальних за тематикою радянських опер, в результаті чого на афіші з'явилися нові цікаві назви.. Це "Комуніст" Д. Клебанова, "Повість про справжню людину" С. Прокоф'єва, "Зорі тут тихі" К. Молчанова, оперета "Весілля в Малинівці" О. Рябова. До складу кафедри запрошуються диригенти Л. Горбатенко, В. Здоренко, Е. Сенько, Г. Стрілецький.

З 1983 року кафедрою оперної підготовки керує видатний оперний співак і режисер Д. Гнатюк, який здійснює постановки "Фауста" Ш. Гуно (диригент Л. Горбатенко), "Запорожця за Дунаєм" в редакції Г. Майбороди (диригент В. Здоренко). Поновлюються опери "Севільський цирульник" Дж. Россіні та "Весілля Фігаро" В.А. Моцарта (обидві - диригент Л. Горбатенко). До постановок запрошуються відомі митці. Це диригенти Р. Дорожівський та В. Здоренко, художники М. Френкель і І. Несміянов, солісти В. Жмуденко, Ф. Мустафаєв, Г. Васьков та ін.

За чотирьохсотлітню історію опери неодноразово порушувались питання щодо доцільності існування жанру, зміни художньо-сценічних пріоритетів, наближення оперних творів до реалій сьогодення.
Трансформації піддавались чи не всі параметри, розширювалися кола літературних першоджерел, змінювалися і вдосконалювалися прийоми драматургічного розвитку, сперечалися прихильники "музикоцентричних" та "драмаоцентричних" концепцій у межах оперного синтезу.
Впливали на оперний театр і ті новації, якими відзначався розвиток драматичного театру. Особливо це стосується бурхливих художніх подій XX століття.

Все це, природно, не могло не позначитись і на функціонуванні такого експериментального колективу, як Оперна студія Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.
 
Особливо загострились дискусії навколо шляхів розвитку оперного театру в епоху серйозних соціально-політичних катаклізмів напрМикола Кіндратович Кондратюк (1931-2006), оперний співак, народний артист СРСР. З 1974 по 1983 рік - ректор Київської консерваторії, з 1973 по 1983 рр - завідуючий кафедрою оперної підготовки, з 1979 професор кафедри сольного співуВолодимир РОЖОКикінці XX століття. Яскравим прикладом неординарного підходу до трактування класики на сучасній сцені стала постановка Оперною студією академії опери "Кармен" Ж. Бізе (диригент і режисер Р. Кофман, прем'єра 25 квітня 1997 року).
Показово, що відомий симфонічний диригент і педагог, професор Роман Кофман виступає у цій постановці одночасно у трьох іпостасях - диригента, режисера і художника. Акторів-співаків постановник використовує як необхідний інструмент, який доносить його ідею до глядача.
Режисер як би висвічує із повсякденної злободенності окремі постаті і групи дійових осіб та персонажів як із відомих окремих творів так і сучасників. Оголосивши бій штампам і вампуці диригент-постановник через пародію, комікування, гротеск намагається точно і чітко окреслити художньо-естетичну значимість подій і вияскривити потрібну йому драматургічну лінію розвитку подій.
Як відзначала критика: "...спектакль здійснений "без єдиного шва", дія розвивається за законами фільма-триллера, постійно тримає у напруженні". Дебют відомого диригента в постановці був неоднозначно сприйнятий спеціалістами і широкими мистецькими колами.
Переповнений зал Оперної студії - свідчення зацікавленого відношення до експерименту, особливо молоді. Дещо прохолодна оцінка "творчого бомонду" виявила злободенні проблеми шляхів еволюції популярного у світі жанру. Кривава веристська драма "Паяци" П. Леонковалло була поставлена Р. Кофманом через три роки після "Кармен", наприкінці 2000 року. У цьому спектаклі режисер активно включав у дію глядачів, наближаючи їх до активної реакції на хід подій. Комедія і гротеск існували поруч із більш звичними рішеннями, що інтригувало слухачів, сприяло новому осмисленню відомого твору.

Значний резонанс отримала спільна постановка опери Б. Бріттена "Поворот гвинта" колективом Оперної студії та Гілдхоллської академії музики і драми із Лондона (Великобританія), показана на сцені Великого залу академії у квітні 2005 року.
Цю постановку було здійснено в екстремальних умовах за сім репетицій. Опера з неординарною сюжетною колізією відзначається складним інтонаційним строєм, містичною забарвленістю сюжету в поєднанні з глибоким психологізмом окремих сцен. Режисеру із Великобританії Стівену Медкофу та диригенту Ігорю Андрієвському разом із солістами студії вдалось досягти заданої мети - втілити інтригуючу драму на сцені.
Полонив глядачів десятирічний Чарлі Мантон, який професійно зіграв складну роль Майлза, хлопця, наляканого витвором своєї дитячої уяви - постаттю Пітера Квінта.
Названа постановка стала подією в культурному житті України, сміливим задумом двох ректорів, керівників провідних мистецьких навчальних закладів України і Великобританії.

Прем'єра "Повороту гвинта" відбулась в рамках Міжнародного фестивалю, присвяченого Бенджаміну Бріттену.
Захід проходив під патронатом конкурсу скрипалів імені Б. Бріттена в Лондоні і мав за меті розширення меж виконавської культури, поглиблення двосторонніх музичних зв'язків. Однак цей спільний творчий проект ледь не зірвався через серйозні політичні події „помаранчевої революції", що відбувались на майдані біля стін Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського.
Попередньо планувався показ двох версій опери - англійської (диригент Клайв Тіммз, режисер Стівен Медкоф) та української (диригент Ігор Андрієвський, режисер Василь Вовкун).
На жаль, відбувся лише один показ вистави, яка викликала надзвичайний інтерес публіки, була сприйнята як справжній ковток свіжого повітря. В складному непередбачуваному світі вистава загострила проблеми, які будоражать душі людей.
"В динаміці і вирі подій "Поворот гвинта" - історія, що не залишила байдужим колектив, змусила про себе говорити, сперечатися.
Давно в академії не відбувалося таких "поворотів", а вони корисні".

Кінець XX - початок XXI століття - новий етап в творчості Оперної студії. Указом Президента України у вересні 1995 року Київську консерваторію перейменовано в Національну музичну академію України імені П.І. Чайковського.
В 1997 році здійснено перший набір студентів за спеціальністю "режисер музичного театру" за денною формою навчання.
Термін навчання — п'ять років. Приймаються особи з вищою та середньою музичною освітою.

Кафедрою розроблені навчальні плани і програми, де використаний досвід вітчизняних і зарубіжних навчальних закладів. Нова спеціалізація "режисер опери" дає можливість зосередити увагу на комплексному навчанні, розширенні базових знань, адже студентами можуть бути як випускники музичного училища, так і вищих навчальних закладів.

Кафедра оперної підготовки та музичної режисури академії залучає до викладацької діяльності досвідчених постановників-практиків, які б не лише вчили майбутніх режисерів усвідомлювати специфіку такого складного жанру, але налаштовували молоду зміну на органічне поєднання досягнень класичної опери з творчим пошуком, з врахуванням цінних надбань сучасного музичного театру.

Сцена Оперної студії перетворюється на експериментальний стартовий майданчик, де молоді постановники здійснюють свої оригінальні проекти. Яскраві комедійні образи превалюють у виставі "Директор театру" В. Моцарта, яку здійснила випускниця Г. Титова (клас професора В. Лукашова) до 250-річчя від дня народження В.А. Моцарта.
Учасники вистави продемонстрували неабиякі акторські дані, а досконала вокальна майстерність кожного із солістів стала запорукою точного відтворення особливостей моцартовського стилю.
Написана наприкінці XVIII століття (1786 р.) опера вперше була втілена в палаці Шенбрунн і вже багато років не звучала на сценах театрів України. "Директор театру" гармонійно поєднує елементи як комічної опери так і зінгшпіля - попередника популярного жанру оперети, який був доступний багатьом верствам населення.
До речі, режи сер вистави Г. Титова водночас була і сценографом, а також здійснила оригінальний переклад лібрето з німецької на українську мову.
Така багатоплановість постановників стає важливою рисою музичної режисури XXI століття. "Прем'єра пройшла з успіхом, і всі слухачі були вражені рівнем виконання досить складних вокальних партій, звучанням оркестру під орудою Е. Сенька, сценографією, костюмами та вишуканою режисурою твору" - відзначала критика.

Великий резонанс мала постановка опери В. Зубицького "Палата № 6" за мотивами однойменної повісті А. Чехова, здійснена випускником О. Сеньком. Цікава складна партитура відомого українського композитора багато років пролежала у автора, бо не знайшлося театру, який би втілив цей цікавий задум. В опері відчуваються впливи стилю Д. Шостаковича, вона написана сучасною музичною мовою. В рішенні молодого режисера активний темпоритм вистави і її наскрізна дія сполучалися з детально проробленими образами героїв твору.
Разом з диригентом режисер працював зі студентами над засвоєнням особливої вокальної мови, яка побудована на швидких змінах тону, на взаємодії декламації, розмовних інтонацій, наспівної мелодики інструментального складу.
Багато уваги приділялося у ході репетицій пошуку рівноваги вокальних партій з насиченою оркестровою фактурою.

Драматизм людських доль підкреслювався завдяки вдалому вирішенню сценічного простору з мінімумом узагальнених виразних деталей. Залізна кімната-клітка на оголеному планшеті сцени по ходу дії трансформувалась і отримувала символічне значення як відбиток напруженого душевного стану персонажів.
Диригенту-постановнику Т. Сенько вдалось об'єднати зусилля співаків-акторів у реалізації режисерського задуму. Опера В. Зубицького була вперше поставлена на сцені і розкрила нові грані обдарування композитора як талановитого музиканта-драматурга.

Продовжуючи лінію на ознайомлення слухачів з новими творами сучасних авторів, кафедра рекомендувала випускниці режисерського факультету Л. Лівановій втілити на сцені романтичну оперету-феєрію для дітей за казками Г.Х. Андерсена "Стійкий олов'яний солдатик", написану російським композитором С. Баневичем.
Це було перше прочитання твору у Києві на сцені Оперної студії.
Режисер водночас виступила і як сценограф спектаклю, що є прикметою сучасної режисерської практики. Студенти-співаки захоплено допомагали в оформленні вистави - шили костюми, фарбували їх, малювали і конструювали частини декорацій, тобто входили в дію ще до її початку. Разом із диригентом, студентом п'ятого курсу І. Ярошенком режисеру вдалося створити поетичну виставу, сповнену романтичних настроїв і просякнуту казковою атмосферою.

Захоплення публіки викликала постановка у листопаді 2007 року "Іоланти" П. Чайковського. Успіх був забезпечений солідною групою постановників, серед яких диригент, народний артист України В. Сіренко (це його друга спроба в оперному жанрі після постановки у студії "Ріголетто" Дж. Верді), режисер І. Нестеренко, випускниця Академії, відомий в театральному світі сценограф І. Давиденко. На сцені Оперної студії "Іоланта" ставилася не вперше, тому свідкам попередніх прочитань було з чим порівнювати. Але переповнені зали, крики "браво" свідчили про значний успіх постановки. За висновком рецензента, "усіх присутніх приємно вразила чудова робота диригента-постановника Володимира Сіренка. Оркестр Оперної студії грав якісно і професійно. Декорації і костюми художника Ірини Давиденко зачарували багатобарвністю, смаком і створювали атмосферу світлої казки із щасливим фіналом. Режисер-постановник Ірина Нестеренко запропонувала традиційну інтерпретацію сюжету, яка не була статичною і гармонічно поєднувалася з музикою".

Критика відзначала злагодженість ансамблів, досконале звучання хору, який був активним учасником сценічної дії. Яскраві вокально-сценічні образи були створені співаками, заслуженою артисткою України Н. Пелих і В. Ченською (Іоланта), Є. Орловим (король Рене), С. Бортником і Д. Кузьміним (Водемон), Р. Страховим і М. Гуменним-Петрівським (Роберт), а також виконавцями другорядних партій (А. Орлов - Ібн-Хакіа, Л. Конюка - Марта, Д. Вишня - Бертран.

Оригінальні рішення запропонував студент четвертого курсу В. Пальчиков у своїй курсовій роботі - опері "Джанні Скіккі" Дж. Пуччіні. Це одна із трьох різножанрових одноактних опер відомого італійського композитора. Студент-постановник не побоявся ні світового визнання автора музики, ні жанрово-стильової своєрідності твору - комедії з буффонними і фарсовими рисами і одночасно з прекрасним острівцем світлої лірики.
Опера вперше ставилась у Києві і це позбавляло режисера від штампів, спонукало до пошуків власного підходу до твору. Головним елементом декорацій художник Н. Реброва зробила велике двоспальне ліжко, на якому відбувається винахідлива підміна покійника і яке зі смертного одра з розвитком подій перетворюється на головний ігровий майданчик.

Співаки-актори природно і невимушено діють в конкретних сценічних ситуаціях, при цьому музика Дж. Пуччіні превалює у виставі в усіх рішеннях. Цього домагався молодий диригент, асистент-стажист С. Голубничий, який чітко розмежовував грані опери-комедії з м'яким ліричним забарвленням та більш гострого фарсу. Запам'ятались образи Джанні Скіккі (соліст Р. Мороз та студент А. Бондар), Лауретти (солістка О. Фомічова), Сімоне (соліст А. Гоню-ков), Рінучо (студенти С. Максутов та Д. Фощанко). Постановка стала свідченням великих творчих можливостей Оперної студії, головне призначення якої - створювати сучасні інтерпретації і першопрочитання оперних партитур різних епох і стилів.

Спеціалізація "режисура музичного театру" була створена на кафедрі оперної підготовки, перш за все тому, що кафедра роками відпрацьовувала методику підготовки оперних співаків, а по-друге, - має чудову матеріальну базу: учбовий театр-студію на 800 місць, якого не має жоден аналогічний навчальний заклад України, професійний хор, оркестр, балет, трупу солістів, технічно обладнану сцену, декораційний, монтувальний, костюмерний, освітлювальний, бутафорський цехи, групу обдарованих диригентів, режисерів, концертмейстерів.

Студенти оперного класу відділення музичної режисури мають можливість брати участь у підготовці вистав, репетиційному процесі, випуску концертних програм. У 2005 році на кафедрі відкрито асистентуру-стажування із спеціальності "театральне мистецтво". У 2006 році почало діяти спеціальне відділення музичної комедії, яке готує акторів для театрів оперети, музичної комедії, музично-драматичних театрів.

Наявність висококваліфікованих педагогів кафедри оперної підготовки та оперної режисури та необхідної інфраструктури сприяє підготовці високопрофесійних кадрів.

На сьогодні навчальний процес на кафедрі забезпечують один академік Академії мистецтв України, один Герой України, чотири професори, дев'ять народних артистів України, два лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка, чотири заслужених діячів мистецтв України, п'ять доцентів, одинадцять викладачів і одинадцять концертмейстерів. В своїй більшості це відомі в державі музиканти, режисери, художники, артисти, що своєю працею звеличують вітчизняну музично-театральну культуру.
Дмитро Михайлович Гнатюк (нар. 1925р.), Герой Соціалістичної Праці, Герой України, народний артист СРСР, оперний співак, академік, професор. З 1983 - завідуючий кафедрою оперної підготовки, на даний час професор кафедри оперної підготовки
Майже тридцять років працює на кафедрі видатний оперний співак, головний режисер Національної опери України Д.М. Гнатюк - Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, академік Академії мистецтв України, професор. З 1983 року він очолював кафедру, здійснював постановки на сцені Оперної студії опери "Фауст" "Запорожець за Дунаєм" "Наталка-Полтавка", "Майська ніч", Севільський цирульник". Вихованець Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського (клас І.С. Паторжинського) та режисерського факультету Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, Д.М. Гнатюк став визначним майстром української музично-театральної культури, взірцем високого професіоналізму.

Оперні вистави, здійснені ним на сцені Національної опери України і в Оперній студії Академії, позначені зв'язками з кращими традиціями української оперної сцени, яскравими образно-художніми рішеннями. Майстер плідно працює із студентами вокального факультету, передає їм свій багатий сценічний досвід, уміло розкриває індивідуальні можливості кожного із молодих співаків.

Народний артист України, професор Володимир Анатолійович Лукашов не одне десятиліття працює у сфері мистецької освіти. Закінчивши Харківську консерваторію по класу сольного співу, він був деканом, проректором, а після отримання диплому професійного режисера поставив багато оперних вистав в Оперній студії Харківського інституту мистецтв імені І. Котляревського. Більше двох десятиліть був головним режисером Харківського академічного театру опери і балету ім. М. Лисенка, де здійснив постановки багатьох оперних вистав світової та вітчизняної класики, творів сучасних композиторів. Нині є художнім керівником Національної філармонії України, де разом із диригентом, народним артистом України І.Д. Гамкалом постійно втілює у власних редакціях, пристосованих для умов філармонійної сцени, опери як відомих, так і менш відомих авторів.

Заслужений діяч мистецтв України, професор Валерій Белялович Курбанов належить до плеяди майстрів-педагогів, чия творчість формується в умовах тісного поєднання теорії і практики. Випускник вокального факультету Московської консерваторії ім. П. Чайковського (клас О. Батуріна), він з успіхом виконував оперні партії на сценах Великого театру та Азербайджанського театру опери і балету ім. М. Ахундова. Володар красивого голосу широкого діапазону (бас-баритон), В. Курбанов створив 50 оперних партій, серед яких Борис ("Борис Годунов" М. Мусоргського), Мельник ("Русалка" О. Даргомижського), Ігор, Галицький ("Князь Ігор" О. Бородіна), Томський ("Пікова дама" П. Чайковського), Мефістофель ("Фауст" Ш. Гуно), Гремін ("Євгеній Онєгін" П. Чайковського) та ін. Його партнерами у виставах були В. Атлантов, В. П'явко, М. Магомаєв, Т. Синявська, 3. Анджапарідзе, Є. Мірошниченко, М. Бієшу, 3. Паллі та ін.

Після закінчення режисерського факультету Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого працював викладачем кафедри режисури і майстерності актора, деканом факультету, проректором з навчальної роботи інституту. Здійснив понад тридцять оперних та драматичних вистав. У 1995 році був запрошений на викладацьку роботу до Київської консерваторії, є художнім керівником курсу музичних режисерів, здійснює оперні постановки на сцені Оперної студії ("Травіата" Дж. Верді, "Любовний напій" Г. Доніцетті, "Лісова пісня" В. Кирейка, "Царева наречена" М. Римського-Корсакова). Його випускники очолюють театральні колективи в Україні і за кордоном.

Доцент Левко Валентинович Горбатенко - відомий диригент, який вже багато років працює в Академії і готує кадри оперних співаків. Маестро надзвичайно ретельно працює з колективом студентів над оперною партитурою, домагається культури виконання, творчої довершеності, бездоганності звучання арій і ансамблів, глибокого проникнення в задум композитора. Під орудою диригента оркестр стає важливим компонентом вистави, він підтримує співаків, органічно об'єднує всі складові партитури, сприяє створенню цілісного вокально-сценічного образу вистави.

Народна артистка України, провідна актриса Національного українського драматичного театру імені Івана Франка доцент Лариса Миколаївна Кадирова свій багатий сценічний досвід передає молодим співакам і режисерам музичного театру, виховує у них любов до рідного слова, мови народу, до збереження унікальних художніх традицій нації.

Відомим режисером і досвідченим педагогом є і народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, доцент Сергій Костянтинович Сміян. Протягом багатьох років він очолював провідні театральні колективи України. З 2006 року, у зв'язку з відкриттям відділення оперети, педагог активно долучився до побудови системи виховання майбутніх акторів-солістів театрів музичної комедії, оперети, тощо.

Серед викладачів є і знаний в Україні майстер художнього слова народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Анатолій Несторович Паламаренко. Цикли підготовлених ним літературних програм користуються великою популярністю серед слухачів. Свій великий досвід доцент А.Н. Паламаренко сповна передає співакам і майбутнім режисерам музичного театру.

Відомо, що опера сьогодення, шляхи її актуалізації, питання інтерпретації є предметом серйозних дискусій. А тому саме комплексний практично-науковий підхід до вивчення цього різновиду музичного мистецтва, передбачений фаховою, музично-театральною магістратурою, вбачається своєчасним і актуальним.
Додаткової актуальності надає звернення до проблем осмислення оперного мистецтва, зокрема оперної інтерпретації його витворів, не музикознавця, а режисера, оскільки ініціаторами і учасниками "навколооперних баталій" зазвичай виступають музичні журналісти, критики та музикознавці-науковці.

Отже, відкриття у 2007 році магістратури за спеціальністю "Театральне мистецтво" є значним кроком у процесі не лише вдосконалення режисерської освіти, а й загалом розвитку музично-театрального мистецтва, його теорії та історії, оскільки магістратура, відкрита у НМАУ, ставить на меті виховання фахівця, який володіє повним комплексом теоретичних і практичних фахових навичок, вільно оперує інформацією з історії музичного театру, музичного мистецтва, культури, філософії.
Магістратура покликана виявити здатність майбутнього фахівця до самостійного бачення і осмислення актуальних проблем опери як жанру і як театрального явища, а заразом розкрити здібності науково-аналітичного мислення фахівця-режисера.

Завершальний етап здобуття кваліфікації магістра театрального мистецтва за спеціалізацією "Музична режисура" складається з двох рівновеликих та рівнозначних етапів - власне, постановки вистави та захисту режисерської експлікації, а також написання дослідницької роботи, мета якої здійснити свій вагомий внесок до проблеми наукового визначення професії режисера музичного театру, глибинно вивчити основні тенденції розвитку сучасного вітчизняного та світового оперного мистецтва. Адже музичний режисер - це висококваліфікований фахівець, який здійснює свою освіту на базі глибоких знань з історії та теорії музики, вокального мистецтва та постановки голосу, мистецтва оперно-симфонічного диригування, історії світової та вітчизняної оперної драматургії тощо.

Тому для кафедри і мене як ректора та завідувача кафедри оперної підготовки та музичної режисури, постало завдання на всіх рівнях державних інституцій доводити унікальність і важливість цієї професії не як окремо другої вищої освіти (а відповідно - можливості її отримання лише на умовах конкретного навчання), а як завершальної ланки цілісного процесу становлення та виховання діяча музичного театру.

Сьогодні, коли іноді ми змушені слухати й чути багато зайвини, доречно було б згадати слова великого Бомарше, вимовлені вустами його героя Фігаро у "Севільському цирульнику": "В наш час те, чого не варто говорити, співають".

Оперне мистецтво довело і продовжує доводити свою спроможність зберігати і примножувати одвічні людські цінності.

Viva Opera! Viva Studia!


Література Впервые на советской сцене // Советская музыка. - 1981. - № 7. - С. 132.
Євтушенко Д. Пам'яті моєї вчительки. В кн.: Олена Муравйова. Спогади. Матеріали. - К.: Музична Україна, 1984. - С. 63.
Єфремова Л. "...В небі зорі будуть знову".-К.: Музика, 1976.-№2. —С. 12-19.
Зноско-Боровський О. Вдалий початок // Радянське мистецтво. -1947. - 19 лютого.
Зоценко М. З піснею в серці. - К.: Вид-во "Молодь", 1978. - С. 75.
Колодуб І. "Дейдамія". -К: Музика, 1981.-№ 5. - С. 20-21.
Копиця М. Опера жахів на сцені Академії музики України. // Дзеркало тижня. — 2005. — 9 квітня.
Незнакомый Моцарт // Правда Украины. - 2006. - 30 марта.
Олена Муравйова. Спогади. Матеріали /Упорядник та примітки Г.І. Філіпенко. - К.: Музична Україна, 1984. - 150 с.
Павлов І. В балаганчике Романа Кофмана льется настоящая кровь. — К.: AH line, 1997. -№ 5-6. - С. 26.
Петляш О. Людина великої душі й таланту. В кн.: Олена Муравйова. Спогади. Матеріали. - К.: Музична Україна, 1984. - С. 24.
Пирогов С. "Іоланта" Петра Чайковського. // Молодь України. - 2008. - 10-14 січня.
Тольба B.C. Статьи. Воспоминания/ [Послесл. И.Д. Гамкало]. - К.:Музична Україна, 1986. - 162 с.
ЦДАВО України ф. 2, оп. 7, спр. 157, арк. 3.
ЦДАВО України ф. 2, оп. 7, спр. 25, арк. 37.
Чаговець В. Подих весни // Радянська Україна. - 1948. - 27 березня.
Шелюбський М. Цінне вогнище мистецької культури. // Київська правда. -1947. - 12 лютого.